Андрій Щербанівський був частиною Run Ukraine з 2011 року, пройшовши шлях від члена оргкомітету до технічного координатора трас. Він активно розвивав триатлон, гірський біг та скайранінг в Україні.
У 2015-2016 роках Андрій брав участь в АТО, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист країни. 22 березня 2023 року він загинув під час виконання бойового завдання.
Ми зібрали спогади близьких та колег, щоб вшанувати пам’ять людини, яка стояла біля витоків бігового руху та віддала життя за Україну.
Генеральний менеджер Run Ukraine Дмитро Черніцький поділився спогадами про Андрія, який приєднався до команди у 2011 році:
Тоді він суттєво підсилив команду своїм досвідом закордонних стартів і розумінням спортивної складової. Разом ми проходили через усі труднощі становлення — від нічних нарад до перших організаційних викликів.
Андрій запам’ятався як світла, щира та завжди усміхнена людина. Він вибігав марафони з трьох годин і ніколи не шукав слави. Його мужність проявлялася не лише в спорті: у 2015-2016 роках брав участь в АТО, а у 2022-му знову став до лав ЗСУ.
Він назавжди залишиться в серцях команди як приклад доброти та справжнього героїзму. Вічна пам’ять Герою.
Спогадами про Андрія поділилась його дружина Олена, яка також була частиною команди Run Ukraine.
Ми познайомилися в КПІ, але наша спільна історія по-справжньому почалася 18 березня 2003 року. Завдяки Андрію я поринула в організацію спортивних подій. Наші перші київські марафони трималися на чистому ентузіазмі та амбіціях.
Спільна справа лише зміцнювала сім’ю: я займалася ідеями, а Андрій — чітким плануванням. Його цікавив не заробіток, а сам процес створення стартів з нуля заради розвитку спортивної нації.
Яким був Андрій в організації?
Спокійним, врівноваженим, впертим і наполегливим.
Андрій ніколи не скаржився на втому — з кожним роком кількість і масштаби наших проєктів лише зростали. Коли він почав співпрацю з Run Ukraine, я долучилася як координаторка фінішної зони. Це був виклик: досі пам’ятаю, як ми з волонтерами готували до 16 000 фінішних пакетів за день.
У 2015-2016 роках, після мобілізації Андрія до ЗСУ, організатори гостро відчули брак його технічного досвіду. Для мене це стало поштовхом глибше вивчити всі процеси й стати такою ж уважною до деталей, як він. Я впевнена: Андрій на 100% виконав свою місію — спортивний рух в Україні розквітнув, а молодь отримала простір для розвитку.
Посіяне зерно виросло та дає плоди. Дякую Тобі, Андрію Щербанівський! Моя Панда!
Близький друг Андрія Євген Панов, голова оргкомітету змагань “Слов’янська хвиля”, “Укрмен”, розказав про знайомство з ним, згадував про спільні проєкти та мотивацію один для одного.
Як ви познайомилися з Андрієм і яким він був другом?
Ми познайомилися з Андрієм влітку 2008 року в Переяславі. Тоді київський марафонський клуб «Тарас Бульба» шукав нову локацію для марафону «Київська Русь», і ми домовилися про партнерство з моїм проєктом «Слов’янська хвиля».
Разом з Андрієм ми відповідали за технічну частину змагань. Нас об’єднали спільні погляди на розвиток аматорського спорту та розуміння важливості нашої справи. Попри різницю у віці, ми швидко заприятелювали — Андрій був дуже легкою у спілкуванні людиною, у якої я багато чого навчився.
Що, на вашу думку, найбільше мотивувало його вкладати час в організацію стартів?
Як людина активна і загартована, Андрій розумів, що спорт потрібно просувати в маси — лише так можна оздоровити націю. Фізична активність виховує не просто здорову людину, а активну особистість. Через спорт він загартовував себе, своїх дітей і всіх учасників змагань, до яких був причетний.
Чи є історія або спогад, який найкраще характеризує Андрія?
Андрій мав інженерну освіту і був надзвичайно системним. Після кожного заходу він складав таблицю, де відображав усі позитивні та негативні сторони проведеного змагання — це дозволяло чітко бачити, над чим варто працювати. Мене завжди вражала його здатність розписати план підготовки та проведення івенту чи не похвилинно.
Він був дуже відповідальною людиною. Такі люди в колективі вкрай важливі, бо вони є тим непохитним фундаментом, на якому тримається проєкт. І не важливо, чи це масштабний захід на тисячі учасників, чи похід у гори з кількома друзями.
Як би ви хотіли, щоб його пам’ятали у біговій спільноті?
Загибель Андрія — моя особиста трагедія. У Федерації легкої атлетики він розвивав гірський біг, возив збірну на змагання та організовував старти в Карпатах. Було б справедливо, якби ФЛАУ офіційно вшанувала його внесок.
Мене до сліз зворушують таблички «Забіг пам’яті Андрія Щербанівського» на марафонах — поки ми біжимо поруч із пам’яттю про нього, він живе. Якщо хтось і вартий звання Героя України, то це Андрій, який присвятив життя розвитку суспільства та захисту нашої незалежності.
Подруга родини Щербанівських, Юлія Ястребова, так згадує про Андрія:
Здається, ми знали родину Щербанівських завжди. У 2011 році наша сім’я Ястребових заснувала проєкт Triatman, а вже за рік Андрій та Олена (дружина Андрія — ред.) стали його невід’ємною частиною.
Андрій вражав спокоєм і надійністю, а Олена — неймовірною енергією, встигаючи керувати волонтерами та підтримувати дітей на стартах. Протягом 2012-2021 років вони ділилися з нами теплом і часом, ставши справжньою опорою для Triatman та українського спорту.
Яким Андрій був у житті?
Принциповим. Ідейним. Спокійним. Надійним.
Він дуже любив спорт і щиро вірив, що здоровий спосіб життя може змінювати людей і країну. І робив усе можливе, щоб спорт в Україні ставав ближчим і доступнішим для кожного.
Яке місце займав спорт і біг у його житті?
Перше — після улюбленої родини.
Що найважливіше людям знати про Андрія?
Мені здається, Андрій був би щасливий, якби в Україні люди просто займалися спортом. Не має значення — біг це чи плавання, баскетбол чи триатлон, велосипед чи стрибки на батуті. Не важливі ні вік, ні результати.
Головне — щоб люди могли займатися спортом у вільній Україні. Такій, про яку він мріяв.
Також спогадами про Андрія поділився його тренер Лебєдєв Костянтин Леонідович — рекордсмен Європи.
Яке місце займав спорт і біг у його житті?
Спорт та тренування займали максимально можливу частину життя Андрія.
Згадка, що стала символом: біжимо ми чималою групою в Ботсаду по максимально хвилястій трасі. Щось нам, бігунам, які були зазвичай сильніші за Андрія, всім було непереливки, а Андрій додає і додає ще темп…
От ми йому й кажемо: Андрій, пожалій вже нас! Андрій обертається й каже: “Тут я себе не жалію, а то вас буду жаліти!” В цьому весь він.
Розказав про Андрія і його товариш, Андрій Топтун, екс рекордсмен Європи на 50 км, майстер спорту міжнародного класу.
Яке місце займав спорт і біг у його житті?
Важко сказати, на якому місці. Андрій завжди ходив з думкою про якусь пригоду на витривалість. 42 км його не зупиняли!
100 км, добовий біг, довгі поїздки на велосипеді, змагання з триатлону, зимові походи, трейли, ультра-трейли — це все, паралельно з організаторською роботою, він дуже любив.
